Сказавши «А» стосовно ресурсів, стратегії та системи устрою, маємо сказати й «Б». У попередньому матеріалі (стаття “Українське суспільство: концептуальні засади“) ми визначили основні концептуальні засади, що характеризують суспільство. Ці засади є підґрунтям щодо розуміння того, чому слугують органи та інституції, створювані суспільством, а також відносини, що формують ті чи інші стратегії суспільства та відповідний суспільний устрій.
Ми також висловили думку, що , за незначними виключеннями, стратегії розвитку та устрій суспільства впряму визначаються обсягами матеріальних ресурсів та способами їхнього розподілу.
У 2007 році група вчених – Дуглас С. Норт, Джон Д. Уолліс, Стівен Б. Вебб і Баррі Р. Вейнґаст – оприлюднили доповідь “Система обмеженого доступу в країнах, що розвиваються: новий підхід до проблем розвитку”.
Нам абсолютно імпонує підхід, висловлений у цій доповіді (надалі – Доповідь), тому ідеї, викладені у ній, неодноразово застосовувалися у матеріалах СТРАТПОЛу. Ось і у цій статті ми спробуємо корелювати загальновідомі стратегії, що їх реалізує суспільство, з системами, пропонованими у згаданій доповіді. Така кореляція зведена нами у таблицю, яку ми спробуємо прокоментувати.
Таблиця:
|
Стратегія суспільства |
Суспільний устрій за Доповіддю |
| Стратегія виживання | Примітивний суспільний устрій. |
| Стратегія існування | Система обмеженого доступу. |
| Стратегія розвитку | Система відкритого доступу. |
Стратегія виживання
Отже, перша стратегія – це стратегія виживання. Вона існує в умовах вкрай обмежених ресурсів, коли людина може отримати ці ресурси виключно за рахунок мисливства або збирання. Можливості обробки отриманих предметів зводяться до виготовлення одягу та взуття, зброї, примітивних предметів домашнього вжитку. Нестача ресурсів диктує умови їх жорсткого розподілу, незважаючи на внесок індивіда у добування цих ресурсів. Стратегія виживання вимагає:
- підтримання народжуваності ( а отже треба за рахунок суспільства утримувати жінок та дітей);
- забезпечення захисту від зовнішніх загроз (а отже треба утримувати воїнів, які під час несення служби не беруть участь у мисливстві та збиранні);
- створення знарядь виробництва та зброї (а отже треба утримувати майстрів та зброярів).
У суспільстві, яке реалізує стратегію виживання, ресурси розподіляються між членами суспільства майже без залишків, система змушена жертвувати своїм інтенсивним розвитком в ім’я виживання. Отже, вона вилучає матеріальні ресурси, вироблені найбільш активною частиною суспільства на користь тих, хто не може забезпечити себе всім необхідним для життя. Доповідь називає суспільний устрій, що відповідає стратегії виживання, примітивним соціальним устроєм.
Стратегія існування
Як тільки стан розвитку економіки дозволяє отримати надлишки матеріальних ресурсів, суспільство переходить до реалізації стратегії існування. Наявність надлишків дозволяє найбільш сильним та підприємливим членам суспільства заволодіти цим надлишками, Як говориться, нічого особистого – тільки бізнес. Спочатку ресурсів на всіх не вистачає, тому «сильні та підприємливі» живуть так, як їм дозволяють їхні накопичення, а всі інші члени суспільства задовольняються прожитковим мінімумом. В подальшому «сильні та підприємливі» розуміють, що володіння надлишками матеріальних ресурсів дає їм реальну владу у суспільстві. Тому влаштована ними система розподілу матеріальних ресурсів покликана підтримувати певний баланс між обсягами накопичення «сильними та підприємливими» та задоволенням потреб і можливостей основної маси членів суспільства. Порушення цього балансу в той чи інший бік може призвести до соціального вибуху і зміни суспільного устрою.
У Доповіді соціальний устрій, що відповідає стратегії існування називається системою обмеженого доступу. Така система, на думку авторів Доповіді, створює перепони доступу до політичних та економічних важелів впливу і тим самим захищає схеми отримання надприбутків. «Сильні та підприємливі» дбайливо зберігають за собою доступ до ресурсів і такі важелі впливу, як контроль над релігією, торгівлею, освітою та силовими структурами. Цей доступ всіляко обмежується для інших членів суспільства Водночас створюються перепони для розвитку активних та дієвих суспільних організаційних форм, які б могли користуватися популярністю в суспільстві. Маючи можливість використання пільгових схем для отримання надприбутків, й, розуміючи, що силове протистояння зменшує їхні надзвичайні доходи, вони зацікавлені співпрацювати одне з одним в усьому, крім власних інтересів де «тютюнець нарізно».
Ознаки системи обмеженого доступу
Але по відношенню до суспільства «сильні та підприємливі» абсолютно єдині:
- доступ суспільства до національних ресурсів здійснюється лише в частині, яку дозволяють «сильні та підприємливі»;
- доступ до важелів впливу на управління суспільством обмежений (непрацюючі соціальні ліфти);
- вплив на громадську думку обмежується володінням «сильними та підприємливими» практично всіх засобів масової інформації;
- освіта контролюється з метою ретельного обмеження соціальної компетентності громадян;
- доходи членів основної частини суспільства підтримується на межі існування та виживання.
- Загроза скотитися на рівень виживання утримує суспільство від соціального вибуху доти, доки така загроза не стане реальністю. Або доти, поки істотна частина суспільства не усвідомить, що повернення до стратегії виживання неминуче.
Тоді еволюційним чи революційним шляхом суспільство переходить до реалізації стратегії розвитку. Доповідь називає суспільний устрій в якому реалізується стратегія розвитку, системою відкритого доступу.
Базові ознаки системи відкритого доступу:
- відкрита конкуренція, свобода створення різноманітних організаційних форм, свобода слова і верховенство права,
- конкуренція та державні інституції використовуються суспільством для забезпечення конституційних прав.
- Суспільство здійснює загальний політичний і громадський контроль за всіма організаційними формами
- Суспільство має достатні важелі для застосуванням примусу за згоди переважної більшості суспільства.
У наступному матеріалі ми перейдемо до України.
