Формулюючи поняття стратегії, ми зазначали, що будемо розглядати стратегію, як певну гру. Маємо на увазі, що все наше життя є грою у більшій чи меншій мірі, де існують певні правила гри.
ВІКІПЕДІЯ розглядає гру як певне моделювання якихось видів діяльності з розважальною чи навчальною метою. Гра у цьому випадку може здійснюватися з отриманням користі або без такої, але головне ‒ що вона не має отримання користі своєю метою.
Ігри бувають спортивними, мистецькими, азартними тощо. Процитуємо уривки з книги дансько-нідерландського філософа Йогана Гейзинги «Homo Ludens» («Людина, що грає»).
…Ми переконуємось, що гра присутня скрізь як цілком визначена й відмінна від “буденного” життя якість.
…Усяка гра є добровільною діяльністю. Гра за наказом – це вже не гра, а в найкращому випадку її силувана імітація.
…ми маємо першу з основних ознак гри: вона вільна, вона ‒ сама свобода. З цією ознакою безпосередньо пов’язана й друга: гра не є “звичайне” чи “справжнє” життя. Це радше вихід із рамок “справжнього” життя в тимчасову сферу діяльності, де панують її власні закони.
…третя важлива ознака гри: її обмеженість, відрубність. Вона “розігрується” в певних часових і просторових рамках. її перебіг і сенс містяться у ній самій.
…Підсумовуючи формальні ознаки гри, ми можемо назвати її вільною діяльністю, яка, бувши “несерйозною”, цілком свідомо стає поза “звичайним життям”, але водночас дуже, а то й повністю захоплює гравця. Ця діяльність не спрямована на здобуття матеріального інтересу, нею займаються не заради ризику. Вона відбувається у своїх власних часових та просторових межах відповідно до певних установлених правил, у певному порядку. Вона сприяє утворенню суспільних угруповань, схильних оточувати себе таємницею і підкреслювати свою відмінність від звичайного світу маскуванням та іншими засобами.
Функція гри в її вищих формах, про які йде тут мова, здебільшого може бути виведена з двох найголовніших аспектів, у яких вона виявляється. Гра – це змагання за що-небудь або ж представлення чого-небудь. Обидві ці функції легко поєднуються таким чином, що гра представляє змагання за щось або ж стає змаганням, хто краще за інших щось представить.».
Правила гри в українській політиці
Ми у цій статті спробуємо проаналізувати гру політичну, конкретно, українську політичну гру. Спробуємо розглянути, за якими ж правилами відбувається наша гра.
Спочатку згадаймо давній «бородатий» анекдот.
«Наш» гравець їде до Великої Британії і повертається звідси мільйонером. Звісно, друзі питають чоловʼяґу, як він цього спромігся.
– Я сів грати в «очко», ‒ розповідає гравець. ‒ «І тут один англієць навпроти мене каже:
– Очко!
Я, звісно, кажу йому:
– Предʼяви.
А він мені:
– Сер, джентльмену вірять на слово.
І от тут, хлопці, у мене як поперла карта, як поперла…».
Що зробив «наш» гравець? Він самостійно, без участі інших гравців, змінив правила гри під час гри. Чому він зміг таке зробити? Тому що етичні правила гри не припускали жодних порушень усталеного в суспільстві «кодексу джентльмена». Чи міг він зробити такий крок, граючи у оточенні не-джентльменів? Звісно, що ні; там такий номер не пройшов би.
Українська політична гра повністю відповідає сенсу цього анекдоту. Чи граємо ми в політичні ігри? Так, граємо, беручи участь у виборах, акціях протесту, навіть, виїжджаючи на роботу за кордон тощо. Чи є наша участь у такій грі вільною? Є, але лише частково. Частково ‒ тому що:
- правила нашої політичної гри встановлюються без нашої (громадян), безпосередньої участі;
- правила нашої політичної гри можуть змінюватися під час гри без нашої (громадян), безпосередньої участі;
- не діє система присікання порушень встановлених правил гри.
Чи є наша гра змаганням за щось? Так, звісно, наша гра має на меті отримання надприбутків, неконтрольовану владу тощо. От тільки змагаємося у цій гри не ми, громадяни, вірніше змагається лише незначна часточка нас, громадян, яких ми умовно звемо можновладцями. Ну, а всі інші у цій грі беруть участь в якості статистів.
Правила гри у маскараді
Правила нашої української політичної гри багато в чому збігаються із загальновідомими правилами маскараду, деякі з яких ми надаемо нижче.
- Якщо хтось зняв маску, це не означає, що ви бачите його справжнє обличчя.
- Маскарад ‒ це всього лише пародія на реальність.
- Не дивуйтеся, якщо зустрінете на маскараді свого двійника.
- На маскараді дозволено все, крім того, що ми не можемо собі дозволити.
- Правила маскараду однакові для всіх, але учасники маскараду не однакові.
- Те, що маски скинуті, ще не означає, що маскарад закінчений.
Завдання нашого суспільства щодо політичної гри абсолютно зрозумілі.
- Стати безпосереднім гравцем.
- Закінчити маскарад.
- Зробити гру ‒ грою, тобто чесним змаганням за реалізацію розвитку України серед тих, хто здатний краще за інших таку стратегію представити
і запровадити у реальному часі та просторі єдині зрозумілі правила гри.
