Якщо говорити про толерантність, то від її виявлених «обсягів» багато в чому залежить процвітання нашої планети. Адже вона є необхідною умовою мирного сусідства і беззбройного розв’язання всіх конфліктів.
Одним з головних документів, який проголошує толерантність принципом світового порядку, є
Декларація принципів толерантності, затверджена Резолюцією Генеральної конференції ЮНЕСКО 16 листопада 1995 р.
Декларація про толерантність
По-перше, толерантність – це здатність людини з повагою сприймати і правильно розуміти думки інших людей. Така здатність робить можливою заміну культури конфлікту культурою примирення.
По-друге, толерантність – це активна позиція стосовно визнання основних прав і свобод людей.
По-третє, толерантність – це обов’язок сприяти утвердженню прав людини, плюралізму (в тому числі культурного плюралізму), демократії і правопорядку.
По-четверте, толерантність передбачає, що кожний вільний дотримуватися своїх переконань і визнає таке ж право за іншими; люди за своєю природою різняться зовнішнім виглядом, становищем, мовою, поведінкою і цінностями, мають право жити в мирі і зберігають свою індивідуальність; погляди однієї людини не можуть бути нав’язані іншим.
Спробуємо пояснити нашу точку зору на толерантність. Звернемося до малюнку 2.
Послідовність застосування толерантних взаємовідносин.
Обмін думками – передбачає вислуховування позицій сторін, уточнення незрозумілих та суперечливих моментів, усвідомлення іншої думки. Дуже важливими у цьому процесі є взаємна повага, відсутність спроб протидіяти вираженню інших думок, розуміння способів проявів індивідуальності іншої особи, навіть якщо такі спроби є неприйнятними і неприємними візаві.
Обдумування взаємних позицій – передбачає розгляд можливостей щодо узгодження позиції іншої сторони з власною позицією. Тут слід зазначити, що толерантність не означає відмову від власних переконань заради уникання конфлікту. Дуже важливим на цьому етапі є й пошук способів та засобів переконання іншої сторони у правоті своєї позиції.
Узгодження взаємних позицій – це процес пошуку спільних точок зору. Він може включати у себе певні розбіжності думок, спори, не сприйняття поглядів. Але цей процес обов’язково проходить у атмосфері взаємної поваги, максимального врахування іншої точки зору. Слід зазначити, що домовленість може й не бути досягнута. Але обов’язково досягається розуміння позицій одне одного.
Можливі рішення: сторони можуть прийняти точку зору інших сторін, виробити спільну нову позицію, не дійти згоди. В останньому випадку взаємоповага та намагання дійти взаємоприйнятної позиції залишається й надалі.
Толерантність на державному рівні передбачає наявність справедливого і безпристрасного законодавства, дотримання правопорядку і судово-процесуальних й адміністративних норм та надання кожній людині можливостей для економічного і соціального розвитку без будь-якої дискримінації.
Необхідне для досягнення толерантності:
1) органам влади (держави) – забезпечити верховенство права ( у тому числі, й для еліт) надати кожному громадянину можливість для всебічного розвитку особистості: ведення бізнесу, отримання освіти та інших благ;
2) школам і університетам – формувати відкритість і солідарність серед учнів в процесі навчання;
3) ЗМІ – сприяти проведенню відкритого та перспективного діалогу між ворогуючими силами;
4) науковим співробітникам – проводити дослідження, які в подальшому допоможуть оцінити рівень толерантності в суспільстві і допоможуть виробити толерантні політичні рішення;
5) суспільству – зробити толерантність одним з головних принципів національної свідомості.
Толерантність – вектор руху до розвитку. А рішення щодо того, рухатися по цьому вектору, чи ні, приймаємо ми з вами.
Перша стаття про толерантність знаходиться ТУТ.
