У першій частині цієї статті під назвою “Корупція – це хліб сорому для України” ми зазначили, що видимим – зовнішнім мотивом дій корупціонера є прагнення максимально забезпечити себе матеріальними благами, у тому числі надмірними. Ми також зазначили, що у деяких випадках незаконне отримання таких благ стає самоціллю, яку можна пояснити хіба що задоволенням якихось амбіцій. Але ж і амбіції мають певні межі.
Отже, існує ще якийсь, більш глибинний мотив корупції. Деякі вчені (зокрема, Ю.М.Антонян) вважають, що глибинний сенс корупції полягає у реалізації ігрових мотивів. Участь у такій грі приносить корупціонерам величезне психологічне задоволення. Пам’ятаєте, як ми визначили поняття «гра» ‒ це певна стратегія. А І.Гейзинга визначив гру, як змагання за щось або ж змаганням тих, хто краще за інших щось представить.
Тобто, корупціонер вступає в гру, яка насичена певними емоційними ситуаціями, він грає тому, що упевнений у власному виграші. Відчуття небезпеки ‒ таке ж, як, наприклад, при грі у покер. Навіть програш у конкретній грі не означає для корупціонера припинення Великої гри. Та у більшості випадків корупціонер навіть не усвідомлює, що його мотивація знаходиться десь на рівні підсвідомості. Жоден з корупціонерів не відчуває себе правопорушником, навіть після викриття. А вже щодо невідворотності покарання навіть й гадки не має. Тому коли ми бачимо по телебаченню інтерв’ю з корупціонерами, їхнє нерозуміння претензій до них є цілком щирим. Підсвідомість підказує їм, що відбувається лише програш у грі, яка має продовжуватися з невизначеним результатом. І вони в цілому спокійні.
Мал.4. Гра
Зробимо невеличке застереження. Ми не вважаємо корупціонерами можновладців-власників ресурсів. Їхні дії є абсолютно свідомими, а отримання незаконних переваг для них ‒ дивіденди від функціонування системи обмеженого доступу, яку вони побудували і намагаються зберегти за будь яку ціну. Про роль можновладців ми поговоримо у іншій статті.
Логічно, що гра не ведеться за наявності одного гравця. У грі під назвою «корупція» існують інші гравці, крім тих, хто надає незаконні переваги:
- ті, хто отримує незаконні переваги;
- ті, хто підтримує надання і отримання незаконних переваг;
- ті, хто створює умови для надання і отримання незаконних переваг.
Отже, як бачимо, ці гравці – істотна частина нашого суспільства. І ось коли ігрові мотиви зав’язуються у міцний вузол з мотивами корисливими, вони починають активно обумовлювати і посилювати один одного. А таке посилення значною мірою визначає поширеність корупції. Вона стає способом життя, і боротьба з нею стає чимось схожим на лікування від алкогольної чи ігрової залежності.
На підтвердження останньої тези наведемо результати соціологічного опитування оприлюдненого Фондом демократичних ініціатив імені Ілька Кучеріва у січні цього (2018) року. Згідно результатів цього дослідження українці категорично виступають проти корупції «у верхах». Але коли українцю треба вирішити свої проблеми, то категорично налаштовані проти корупції 40% опитаних. А ще 40 % вважають, що корупція ‒ це зло, але вона іноді може бути виправданою. А 33% вважають корупцію українською національною традицією.
Мимоволі згадаємо відомий анекдот: «Українці рішуче виступають проти корупції, але бажають, щоб якщо шо, – то кум міг би все повирішувати». Недарма на форумі у Давосі розвинутий робот Софія вийшла з ладу, коли їй задали питання, як подолати корупцію в Україні.
От такий хліб сорому ми їмо. На жаль… І лікування психологічних аспектів корупції не менш важливе, ніж тюрми і розстріли.
Мал.5 Психологія корупції
