У останні дні 2017 року ми писали про прогноз 2018 (стаття “Наш прогноз на 2018 рік” ). Цікаво подивитися, наскільки нам вдалося вгадати основні тенденції розвитку подій у світі та в Україні.
Ми писали:
Геополітичні гравці продовжать створювати плацдарми свого протистояння.
Росія спробує закріпитися у Середземномор’ї (Сирія), на Балканах (Сербія), зміцнити відносини з Індією та Іраном і, можливо, започаткувати спільний господарський проект з цими країнами. Вибори у березні закінчаться із заздалегідь передбачуваним результатом, хіба що можна буде говорити про те, яку післявиборчу позицію отримає Володимир Путін, щоб спробувати прогнозувати подальші маневри Росії.
США спробують «дотиснути» Росію у питаннях КНДР, взаємної присутності на Близькому Сході та в Україні. Американці будуть продовжувати спроби залучити до реалізації своєї зовнішньої політики КНР та Індію. Європа отримає невеличке економічне зростання, яким буде попервах втішатися.
Західні санкції відносно Росії залишаться без великих коливань в ту чи іншу сторону.
На наш погляд, великих зрушень на «великий шахівниці» не відбудеться, хіба що незначне глобальне економічне зростання.
Що маємо на цей момент?
Росія, попри всі негаразди, все ж таки закріпляється у Сирії; їй вдалося зберегти режим Башара Асада, який фактично узяв під контроль країну. США із союзниками останнім ракетним ударом поставили три крапки у своїй позиції з «сирійського питання». Ситуація в цьому регіоні залишається досить невизначеною. В інтересах всіх основних гравців – спокій в Сирії. Єдине, що може спровокувати новий вибух – спроба Сулеймані та Аль Кудс спровокувати протистояння Ірану та Ізраїлю. Тоді навряд чи США і Росія зможуть залишитися у стороні. Якщо Росія спромогнеться все ж таки закріпитися у Сирії, це може надати їй статусу наддержави, незважаючи на всі геополітичні проколи, санкції тощо.
На Балканах Росія зберігає свій вплив, який поки що, в свою чергу, істотно не віддзеркалюється у Європі. Однак слід пам’ятати, що Балкани завжди були «пороховим погребом Європи».
На Корейському Півострові нібито вдалося досягти консенсусу, що дало можливість Трампу в Мічігані 28 травня звітувати про «перемогу» США. Хотілося б знати, яку ціну США сплатили за цю перемогу.
У першому кварталі 2018 року значного загострення набули відносини Росії, з одного боку, і США з Європою – з іншого. Однак, незважаючи на це загострення, продовжується будівництво газових магістралей ( в обхід України), триває співробітництво і в інших галузях. Політика «подвійних стандартів» жорстко обумовлюється прагматичними економічними інтересами
Торговельна війна між США та Китаєм посилює ситуативний союз останнього з Росією. Індія маневрує між Росією і США, маючи у пам’яті свої нещодавні територіальні конфлікти з КНР. Думається, що у цій ситуації Росія буде вже в цьому році робити спроби пожвавити співробітництво в рамках BRICS. Особливо це стосується створеного у 2014 році Нового банку розвитку. Все ж таки в цих країнах проживає 43% світового населення. Та й африканський форпост (ПАР) чогось вартий. А через Новий банк розвитку може бути здійснена спроба похитнути долар, як відповідь на санкції та торговельну війну.
Про головний пункт протистояння
Росія збереже напрямок підтримки дружніх до себе політичних сил у Європі, зокрема, в Італії, Греції, Болгарії та Угорщині, як своєрідний клин, який вбиватиме у північноатлантичну монолітність.
Отже, після Сирії головний пункт протистояння коаліції Заходу і Росії переміщується в Україну. Це протистояння перш за все відіб’ється у передвиборчий та виборчий періоди.
Тенденції недовіри до всіх відомих політичних сил в нашій країні зберігаються. Приблизно 46% виборців, які досі не визначилися із своїми симпатіями, наочне тому свідоцтво. Прихильність громадян до приходу «нових сил» значною мірою нівелюється їх незначною пасіонарністю. Армянські події не викликáють відголосу в українців: ніхто не збирається проявляти «вуличну» активність. Отже, скоріше за все команда Президента збереже курс на зачистку електорального середовища, спроби чесним або не зовсім чесним шляхом забезпечити собі вплив у територіальних громадах, взяти під контроль міських голів у великих містах, підпорядкувати собі максимум засобів масової інформації і розпочати боротьбу за новий рівень формування «суспільства спектаклю» (див. нашу публікацію «Суспільство спектаклю»).
Що будемо бачити
Ну, а спектакль вимагає дійства. Тобто, ми побачимо пару-трійку гучних процесів проти корупціонерів, будуть оголошені (і незначною мірою здійснені) певні соціальні виплати, може з’явитися навіть політична жертва – хтось з високопосадовців, ба, навіть, «любих друзів Президента, – яку можна буде оголосити «папередником»-винуватцем всіх наших негараздів. Ось, наприклад, голова «Нафтогазу» розлучився із дружиною. Може, не зійшлися характерами, а, може, готується зберегти статки, якщо буде проголошений жертвою. Одним словом, розпочинається війна «всіх проти всіх».
Не закінчиться лише справжня війна – на Донбасі. Цей козир буде розігруватися до останньої миті. Останні події підтверджують наш попередній висновок, що президентська команда діє в умовах жорсткого цугцвангу. Рейтинги ПОПа падають, потенційні союзники щонайменше торгуються. Український цугцванг можна проілюструвати на прикладі спроби утворення єдиної помісної церкви. Рішення Вселенського патріарха може або створити нове поле для протистояння всередині українського суспільства (якщо Варфоломій погодиться). З іншого боку воно може стати підґрунтям для тлумачення цієї спроби, як чергової невдачі Президента (якщо Варфоломій не погодиться). А от якщо ЗМІ будуть підконтрольні, то будь яка відповідь патріарха буде подана населенню як вдала ініціатива Президента щодо єднання країни. Це підкреслить образ послідовного борця за незалежність і сильну країну. До речі, з нашої точки зору, по суті Петро Олексійович правий, а от спосіб вирішення цього питання дещо невчасний і погано продуманий. Цугцванг, як правило, є наслідком, зокрема, нестачі часу на реалізацію ефективного рішення. Ну, і компетентність гравця теж грає не останню роль.
Що диктують умови?
В таких умовах президентська команда має зосередитися на накопиченні матеріального ресурсу, зміцненні свого контролю над судами, СБУ, ЗСУ і НАБУ. Самостійною силою може виступити МВС, і тоді Авакова треба буде дезавуювати або зробити лояльною до Президента фігурою. Така спроба може бути зроблена десь на початку осені, коли позиціонування основних політичних гравців завершиться.
В умовах політичної неспроможності зовнішнім керманичам доцільно вичікувати результатів «природного відбору», паралельно продовжуючи домовлятися між собою про подальшу долю нашої країни. Скоріше за все, домовленості стосуватимуться пошуку фігури, яка задовольнятиме і Росію, і США, а також шляхів виведення цієї фігури на вищий щабель політичної еліти. Якщо ці домовленості не будуть досягнуті найближчим шляхом, існує велика ймовірність залишення президентської посади за П.О.Порошенком та переформатування парламенту восени 2019 року. А вже переформатований парламент завершить фактичний перехід до парламентсько-президентської республіки, коли посада Президента втратить більшу частину існуючого нині владного впливу. Між президентськими і парламентськими виборами не виключений такий феномен, як оксамитова революція, підтримувана одночасно зі Сходу і з Заходу.
Чим серце заспокоїться
Але ж наш прогноз – на поточний рік. У ньому ми побачимо швидке згасання і сяяння різних політичних зірок і політичних сил, шоу під назвою «Обери мене, бо більше нікого немає», соціальну «гречку» у всеукраїнському масштабі. Можливе, але малоймовірне аутодафе більшої частини олігархів та підтримуваних ними політиків. Одним словом, – спектакль. Маємо, тим не менш сподівання, що, переглянувши цей спектакль, глядачі (тобто ми всі) покинуть театр і почнуть будувати свою Україну. Ій Богу, вже час.
