Статтею “Суспільство спектаклю” ми продовжуємо публікувати аналітичні матеріали, які у прийдешньому будуть застосовуватися для розробки стратегії держави Україна. Ці матеріали містять різні точки зору, на умовному перехресті яких ми спробуємо відшукати те саме «зерно істини». Як і раніше, ми проголошуємо повну відкритість майданчика СТРАТПОЛ для висловлювань, коментарів, критики і схвалення.
Ну, а тепер – до суті.
Видатний політтехнолог середньовіччя Нікколо Макіавеллі (ХV-ХVI століття) стверджував, що влада тримається на силі і злагоді (ця концепція отримала назву «макіавеллієвського кентавра»). Тобто, влада повинна виходити з того, що її механізм – це не тільки примус, а й переконання. Володіння значними ресурсами не гарантує стабільності влади, а отже повинна вестися постійна робота із завоювання та згоди підданих; у нашому випадку – громадян.
Стійкість влади не визначається лише її законністю (обрали – і все в порядку). Потрібна ще переконаність істотної частини громадян у тому, що ця влада дії в інтересах народу і забезпечує розвиток країни, вірна національній ідеї і зберігає національні цінності. Така влада має авторитет, можна сказати влада перетворюється у авторитет. Її (владу) поважають (розумом), а дехто й любить (серцем) Все це разом зветься легітимністю влади.
Зайве казати, що коли носії влади мають на меті лише отримання надприбутків, і для досягнення цієї мети використовуються всі наявні ресурси, в тому числі, людські, про жодну легітимність мова йти просто не може. Рейтинги наших політиків та політичних сил красномовно свідчать про нелегітимність існуючої в Україні влади. При цьому слід зазначити, що цілком законна влада, втративши авторитет, втрачає свою легітимність і стає безсилою.
Так стала історичною фраза «караул втомився і службу нести не може», на наших очах впав «союз нерушимий», а зараз розгортається драма нашого народу, який практично позбавлений контреліт, здатних формувати національно орієнтовану домінуючу владну коаліцію (прохання не плутати з коаліцією парламентською)
Народ, суспільство і держава повинні мати більш-менш стійке бачення основних небезпек та загроз. Якщо влада легітимна, це бачення у домінуючої коаліції і суспільства в головному збігаються, якщо ж суспільство і влада існують окремо, – ці «картини загроз» сильно розрізняються. При досягненні граничної відокремленості держава і суспільство стають беззахисними, тому що перестають бачити реальні загрози і не можуть з’єднатися для їх відображення. Українська влада вміє бачити спроби захоплення територій, нестачу грошей, як наслідок крадіжок «папередників», але для неї нібито залишається непоміченими втрата репутації, авторитету держави і частини громадян, які шукають іншої долі поза межами нашої країни. Просто цілі у нашої «еліти» не потребують такого бачення.
Однак чому мовчить суспільство?
Деякі західні філософи розвивають концепцію виникнення суспільства спектаклю. Тобто ми з вами, прості люди, стаємо як би глядачами цікавого спектаклю. На сцені розігруються певне дійство, невідомий режисер іноді втягує нас у масовки в якості статистів, артисти іноді спускається зі сцени у партер. В результаті ми поступово втрачаємо усвідомлення межі між світом спектаклю і реальним світом. У суспільстві спектаклю людей досить легко перетворити у натовп. Лебон, дослідник психології натовпу, пише про натовп: «…нереальне діє на нього майже так само, як і реальне, і він має явну схильність не відрізняти їх одне від одного».
У 1967 році епатажний французький діяч Гі–Эрнест Дебор написав книгу «Суспільство спектаклю» (назву якої ми запозичили для цієї статті). Думки, висловлені у цій книзі, зокрема кажуть про наступне.
Сутність технології спектаклю:
Вистава являє собою певний світогляд, який стає дійсністю і може виражатися матеріально. Вона відтворює схему життя суспільства. Ця схема – в пропаганді, рекламі або будь-якій існуючій інформації. Такий спосіб організації, як спектакль, є не що інше, як вибір певної тенденції та одночасно він виправдовує завдання, цілі і умови існуючої системи. Сьогодні вистава стала основною частиною будь-якої дійсності.
Першим кроком із встановлення панування спектаклю є усунення історичної памʼяті. Спектакль спонукає суспільство позбутися такого феномену як «дух історії». Навзамін суспільство отримує історію спектаклю, за допомогою якої йде нове завоювання світу. От тільки втрата історичної послідовності і наявні перекривлені статистичні дані роблять цей світ неконтрольованим і незбагненим.
Сутність спектаклю полягає в тому, щоб говорити від імені інших; чим більше людина споглядає те, що відбувається навколо, тим менше вона живе своїм власним життям, менше розуміє сенс свого власного існування і усвідомлює власні бажання. Суспільство спектаклю – це царство товарів, в які перетворюються абсолютно все плоди соціальної діяльності.
Фактично йдеться про свідоме стирання межі між життям і спектаклем, про надання самому життю рис карнавалу, умовності і хиткості. Перетворення життя на спектакль сьогодні робиться політичною технологією. Використання технологій політичного спектаклю стало загальним прийомом перехоплення і утримання влади. Ця технологія полягає у наступних технологічних операціях:
Суспільство спектаклю формує наступні технологічні операції:
- Попереднє дослідження культурологічних умов суспільства, у якому плануються певні заходи.
- Підбираються засоби ментального впливу і маніпулювання (художні і мистецькі твори, наукові дослідження, соціальні опитування тощо).
- Залежно від реакції суспільства на виставу, що готується, пишеться сценарій вистави.
- Підшукуються режисери та актори.
- Провадяться репетиції (локальні дії з випробування окремих моментів сценарію).
- Заздалегідь провокуються дії (за участі громадян-статистів), які створюють відчуття фальсифікацій та нереальності того, що відбувається.
- Далі починається вистава (спочатку у «театрах»).
- Якщо в результаті спектаклю у «театрах» виникає велика зона невизначеності, відбувається великий спектакль «на площі».
Однак замовники і режисери дуже часто не враховують того, що деформація загроз та небезпек, яка застосовується в ході підготовки і проведення спектаклю, нерідко несе у собі важкі помилки. У такі помилки значно легше вклинитися ворожим силам і впровадити у суспільну свідомість «помилкові програми». Про це ми будемо говорити у наступних публікаціях.
