Ми розпочнемо цю статтю про метра Шико величеньким (вибачте за це, будь ласка) уривком з роману Олександра Дюма «Сорок п’ять». У цьому уривку король Франції Генріх ІІІ і його блазень (а насправді талановитий політик і дипломат того часу) Шикó зважують баланс сил у боротьбі за владу у Франції кінця ХVІ сторіччя. На початку розмови король вихваляється, що має досить сил для захисту своєї персони. Шико іронічно заперечує, і між співрозмовниками відбувається наступний діалог.
Спочатку трохи Дюма
– Ну а ось у мене особисто набагато більше війська.
– Війська? У тебе є військо?
– А чому б ні?
– Що ж це за військо?
…по-перше, Лотарингська армія – шість тисяч чоловік; запам’ятовуй гарненько цифри.
– Не турбуйся.
– Потім близько ста тисяч парижан.
– Ну і вояки!
– Досить хороші, щоб наробити тобі неприємностей, мій король. Отже, сто тисяч плюс шість тисяч, разом – сто шість тисяч! Потім парламент, папа, іспанці, пан кардинал де Бурбон, фламандці, Генріх Наваррський, герцог Анжуйський.
– Ну що, твій список ще не прийшов до кінця? – з досадою спитав король.
– Так ні ж! Залишається ще три категорії людей.
– Говори.
– Сильно проти тебе налаштованих.
– Говори ж.
– Перш за все католики.
– Ах, так. Я ж винищив тільки три чверті гугенотів.
– Потім гугеноти, тому що ти на три чверті винищив їх.
– Ну, зрозуміло. А треті?
– Що ти скажеш про політиків, Генріх?
– Так, так, про тих, хто не бажає ні мене, ні мого брата, ні пана де Гіза.
– Але хто не має нічого проти твого наваррського зятя!
– З тим, щоб він відрікся від своєї віри.
– От уже дрібниці! Дуже це його збентежить!
– Але помилуй! Люди, про яких ти мені кажеш …
– Ну?
– Це вся Франція?
– Саме так. Я лігіст, і це мої сили. Ну ж, ну – склади і порівняй.
– Ми жартуємо, чи не так, Шико? – промовив Генріх, відчуваючи, як його все ж пробирає дрож.
– По-моєму, зараз не до жартів, адже ти, бідний мій Генрике, один проти всіх.
Обличчя Генріха набуло виразу справді царственої гідності.
– Так, я один, – сказав він, – але і повелитель один я. Ти показав мені цілу армію, чудово. А тепер покажи-но мені вождя! О, ти, звичайно, назвеш пана де Гіза! Але хіба ти не бачиш, що я тримаю його в Нансі. Пана де Майена? Ти сам сказав, що він в Суассоні. Герцог Анжуйський? Ти знаєш, що він в Брюсселі. Король Наваррський? Він у По. Що стосується мене, то я, зрозуміло, один, але у себе я вільний і можу бачити, звідки йде ворог, як мисливець, що стоїть серед поля, бачить, як з навколишніх його лісів вибігає або вилітає дичина.
Шико почухав ніс.
Майже déjà vu
Знайома ситуація, чи не так? Повелитель України з досить низьким рейтингом будує своє майбутнє, виходячи тільки з того, що у нього на виборах або не буде конкурентів зовсім, або це будуть керовані конкуренти, перемога над якими стане досить легкою.
Повертаючись до історичної аналогії, слід зазначити, що королю Генріху вдалося шляхом інтриг і політичних вбивств утримати владу, і тільки його смерть від руки релігійного фанатика не дозволила йому скористатися цією владою. Його місце зайняв вождь протестантів король Наварри Генріх (Генріх ІV), який заради влади перейшов у католицтво. Йому належить відомий вислів «Париж вартий обідні». До речі, саме його мудрий Шико пророкував наступником свого сюзерена. Але король до цього прогнозу не дослухався.
Ситуація в Україні та до чого тут Шико
Нинішня ситуація в Україні чимось схожа на описану метром Дюма. Правлячий «король» фактично опинився наодинці з власною країною. Політичні союзники у нього лише ситуативні. Міцні політичні союзи не проглядаються, та й жертвувати навіть найменшим він не збирається.
Його не підтримують ні націоналісти, ні проросійська п’ята колона. Більшість соціальних груп країни вже не довіряють словам, а справ, яким можна було б реально похвалитися, обмаль. Країна має недружнє оточення і великі фінансові борги. Гроші для розвитку країни можна взяти тільки у своїх «принців» і «герцогів», але для цього треба подати власний приклад.
Можна згодитися на пропозиції західних партнерів, але це означає досить швидкий перехід до системи відкритого доступу. Тоді доведеться жертвувати інтересами тих самих «принців» і «герцогів», допустити вільну конкуренцію ( у тому числі політичну), відкрити соціальні ліфти. А керувати заможними і незалежними громадянами може тільки «король», що має із своїм народом спільні цінності. Якщо припустити такий фантастичний варіант, то часу на його виконання практично немає, і можна наступного року втратити «корону».
Отже, можна з великою ймовірністю передбачати, що жодного із вказаних двох варіантів не станеться. Наші друзі американці і європейці поступово втрачають терпіння і повільно перетворюються на своїх аналогів ХVІ сторіччя, про яких каже метр Шико, – фламандців та іспанців. Від рішучих дій їх утримує тільки російська загроза.
Дійсно, «королю» залишаються лише інтриги та пряме усунення політичних конкурентів.
А ще – будувати систему захисту, формуючи оточення вірної «гвардії». У романі «Сорок п’ять» така гвардія – це сорок п’ять бідних, хоробрих дворян, готових віддати своє життя за короля. І вони декілька разів рятують свого пана від підступних змовників. От тільки де вони, ті «сорок п’ять», у наш час? Де люди, віддані президенту настільки, щоб захищати його за будь яких обставин, коли він залишиться наодинці навіть із своїми «любими друзями? І що буде, якщо (коли) сучасні герцоги Гізи, Генріхи Наваррські, Вільгельми Оранські тощо зажадають королівський трон для себе?
Ще пару цитат
А оскільки «метра Шико» біля нашого «короля» щось не видно, процитуємо месьє Жана-Антуана д’Англере (це справжнє ім’я Шико):
«Ти вручив де Гізу армію з витривалих загартованих у боях солдатів. Армію, яка коштує двадцять армій ліги. І коли йому спаде на думку стати королем, йому досить лише розвернути своїх сурмачів на Париж і скомандувати” Вперед “. І він це зробить, я його знаю».
«Ти занадто пізно помітив, друже, що в цій державі ти всього лише сьомий чи восьмий король».
«Король перевершує своїх підданих лише на висоту своєї корони, а коли у тебе голова не покрита, повір мені, Генріх, ти такого ж зросту, як і всі інші люди, і навіть нижче декого з них».
