У середині 1997 року побачила світ книга видатного американського політика і вченого Збігнева Бжезинського «Велика шахівниця». Головним висновком цієї фундаментальної праці є твердження, що протягом наступних кількох десятиліть може бути створена система глобального співробітництва, яка поступово візьме на себе відповідальність за стабільність і мир у всьому світі. Побудова такої системи як головний чинник передбачає узаконення ролі США в якості першої, єдиної і останньої істинно світової наддержави.
Геостратегія США, виходячи з цієї мети, передбачає створення у тій чи іншій формі «pax americana”. При цьому З. Бжезинський погоджується з наступним твердженням гарвардського політолога Семюеля П. Хантінгтона:
«У світі, де не буде верховенства Сполучених Штатів, буде більше насильства і безладу і менше демократії і економічного зростання, ніж в світі, де Сполучені Штати продовжують більше впливати на вирішення глобальних питань, ніж будь-яка інша країна.
Постійне міжнародне верховенство Сполучених Штатів є найважливішим для добробуту та безпеки американців і для майбутнього свободи, демократії, відкритих економік та міжнародного порядку на землі».
Бжезинський писав свою книгу у 1997 році, маючи відносно слабку Росію, Євросоюз, що робив кроки стосовно свого розширення на схід, нестабільні Балкани, Китай , який на той час міг відігравати роль лише регіональної держави. Критично важливим для здійснення цієї «американської мрії» було те, як США «управлятимуть» Євразією. Автор зазначає:
«Євразія є найбільшим континентом на земній кулі і займає осьове положення в геополітичному відношенні. Держава, яка панує в Євразії, контролювала б два з трьох найбільш розвинених і економічно продуктивних світових регіонів. Один погляд на карту дозволяє припустити, що контроль над Євразією майже автоматично потягне за собою підпорядкування Африки. Це, в свою чергу перетворить Західну півкулю і Океанію в геополітичну периферію центрального континенту світу. Близько 75% світового населення живе в Євразії, і велика частина світового фізичного багатства також знаходиться там як в її підприємствах, так і під землею. На частку Євразії припадає близько 60% світового ВНП і близько трьох чвертей відомих світових енергетичних запасів».
Велика шахівниця та Україна, як геополітичний центр.
Бжезинський абсолютно справедливо вважав, що без України Росія перестає бути євразійською імперією. Він пише:
«Десь між 2005 і 2010 роками Україна повинна добитися значного прогресу в проведенні реформ усередині країни. Тим самим вона більш чітко визначиться як країна Центральної Європи і буде готова до серйозних переговорів як з Європейським Союзом, так і з НАТО.
Тим часом франко-німецько-польська співпраця з ЄС і НАТО буде, ймовірно, значно розширено, особливо в галузі оборони. Ця співпраця могла б стати свого роду західній серцевиною будь-яких більш широких європейських заходів щодо забезпечення безпеки. Вони в кінцевому рахунку можуть поширюватися як на Росію, так і на Україну. З огляду на особливу геополітичну зацікавленість Німеччини іПольщі в незалежності України, цілком можливою є така ситуація, при якій Україна поступово буде втягнута в особливі франко-німецько-польські відносини. До 2010 року франко-німецько-польсько-українське співробітництво, яке буде охоплювати приблизно 230 млн. осіб, може, мабуть, перетворитися в партнерство, що буде поглиблювати геостратегічну взаємодію в Європі».
На жаль, не все вдається спрогнозувати. І 20 років потому геополітичний розклад істотно відрізняється від того, що передбачав пан Збігнев. Китай перетворився з регіональної у світову державу і, як і побоювався Бжезинський, підтримуючи ситуаційну співпрацю з Росією, готовий скласти ефективну конкуренцію США.
Росія теж нарощує м’язи і поки що залишається державою, яка складає неабиякий інтерес для основних європейських гравців: Німеччини та Франції. При цьому вона відкинула пріоритет «зрілого стратегічного партнерства» із США і робить акцент на створення геостратегічних плацдармів у близькому і далекому зарубіжжі. Водночас Росія намагається створити антиамериканський контральянс.
А що ж Україна?
Україна, незважаючи на підтримувані США зусилля пасіонаріїв, так і не здійснила очікуваних у 2005-2010 р.р. необхідних реформ. Їй не вдалося також запровадити європейські цінності у повному обсязі. Про членство у Євросоюзі та НАТО у короткостроковій перспективі на разі не йдеться. Та й відносини з Польщею не дають у цій самій перспективі підстав сподіватися на те ядро європейської безпеки, про яке мріяв З.Бжезинський 20 років тому.
Поки що об’єднана Європа має істотні розбіжності стосовно проектування свого геополітичного позиціонування з моделлю З.Бжезинського. Та й нинішнє керівництво США все частіше висловлює геополітичні наміри, які не завжди співпадають із концепцією американського світу. Хоча, все залежить від того, як розташовані фігури на великій шахівниці.
Україна, на наш погляд, повинна, перш за все, визначити своє місце на великій шахівниці. Пам’ятаючи про те, що пан Бжезинський мав Україну лише за форпост Заходу у встановленні нового світового порядку при гегемонії США проти Росії, за рахунок Росії та на уламках Росії, тобто за такого собі пішака. А ми повинні перетворити нашу державу спочатку на ключову фігуру, а потім принаймні на складову геополітичного гравця. Оскільки, все ж таки головною фігурою у шаховій грі є гравець.
Щоб зробити ці перетворення, нам потрібно якнайшвидше здійснити ті реформи, про які писав пан Збігнев. При цьому взявши на озброєння головний принцип – національний прагматизм.
Тобто, пріоритетними мають бути ті кроки держави та суспільства, які дають максимальну користь Україні як в короткостроковій, так і у довгостроковій перспективі.
Ми повинні припинити внутрішні колотнечі і зосередитися на примноженні могутності нашої країни. Складовими національної безпеки мають стати не тільки оборонна безпека, а й безпека економічна, інформаційна, демографічна, екологічна (див. малюнок нижче). І схема, наведена на цьому малюнку, могла б лягти у вихідні положення законодавства України про національну безпеку.
Уявляєте, якщо б корупційні діяння розглядалися б, як загроза національній безпеці країни? І, оскільки у нас війна, каралися б за законами воєнного часу? А для цього треба зовсім небагато – просто наша з вами воля. Воля не купки пасіонаріїв, а реальна воля істотної частини суспільства.
І що?