Соціальна компетенція є базовою складовою стратегії України, її розвитку, підґрунтям переходу від системи обмеженого до системи відкритого доступу.
| Соціальна компетенція:
її компоненти |
Зміст компонентів соціальної
компетентності |
| Компонент, пов’язаний з цілепокладанням:
здатність брати на себе відповідальність, брати участь у прийнятті рішень, ставити цілі і планувати результат, аналізувати, коригувати. |
тенденція до більш ясного розуміння цінностей і установок по відношенню до конкретної мети |
| тенденція контролювати свою діяльність | |
| пошук і використання зворотного зв’язку | |
| схильність до роздумів про майбутнє: звичка до абстрагування | |
| увага до проблем, пов’язаних з досягненням поставлених цілей | |
| вміння приймати рішення в різних життєвих обставинах | |
| Компонент, пов’язаний з орієнтацією на
Іншого: вміння розуміти і враховувати почуття і потреби інших людей, управляти своїми емоціями в спілкуванні. |
інтелектуальна спрямованість на розуміння іншої людини |
| емоційна чуйність, здатність співпереживати | |
| інтуїтивне прогнозування поведінки людей | |
| вміння викликати певні емоції у партнера по спілкуванню | |
| Компонент, пов’язаний із соціальною мобільністю, активністю людини. | готовність працювати над чим-небудь спірним і таким, що викликаэ занепокоєння |
| дослідження навколишнього середовища для виявлення її можливостей та
ресурсів (як матеріальних, так і людських) |
|
| готовність покладатися на суб’єктивні оцінки і йти на помірний ризик | |
| готовність використовувати нові ідеї та інновації для досягнення мети | |
| установка на взаємний виграш і широта перспектив | |
|
персональна відповідальність |
Слід зазначити, що соціальна компетенція не існує сама по собі ‒ вона міцно пов’язана з життям реального і конкретного суспільства, його основних характеристик: економічного і політичного устрою, історико-культурних особливостей, раціональної організації суспільних відносин. Відповідно рівень соціальної компетентності кожної людини визначається тим середовищем, яке її оточує. І якщо існуюча у суспільстві система відносин спрямована на підтримання жорсткої диференціації населення за рівнем доступу до ресурсів, то й рівень соціальної компетентності повністю відповідає рівню такого доступу. Тому у країні, де абсолютна більшість населення проживає на межі бідності, навряд чи можна говорити про соціальну компетентність цієї більшості.
Парадоксальність ситуації
полягає у тому, що змінити існуючий склад речей можуть лише соціально компетентні особи. Отже, стратегію розвитку українського суспільства ми вважаємо доцільним розпочати з формування істотної кількості соціально компетентних людей.
Стрижневим моментом такого формування вбачаємо освіту. Виховання соціальної компетентності особистості повинно розпочинатися ще у дошкільному віці і, в принципі, не закінчуватися аж до логічного завершення життєвого циклу.
Існує поняття «компетентне дитинство», у основі якого лежить ідея «компетентної дитини», здатної на все більш ранніх етапах свого розвитку самостійно визначати власний стиль життя, приймати рішення окремо від дорослих і впроваджувати такі рішення на основі взаємодії з батьками та педагогами, будувати власні стратегії освіти тощо.
Ми всі сьогодні маємо можливість стати учасниками формування ланцюжка «компетентна дитина ‒ компетентні дорослі». Будемо сподіватися, що така участь дозволить за досить короткий час кардинально змінити України.
Стратегію виховання соціально компетентних людей буде вкладено у наступній статті.
