Стратегія змін передбачалася ще у статті «Аналіз системи», що була оприлюднена на нашому веб-сайті, де ми зазначали, що на даний час Україна є країною з системою обмеженого доступу.
Ця система базується на трьох «китах»:
- надприбутках, які можновладці прагнуть отримувати за будь яку ціну;
- обмеженому доступі до ресурсів, що надає можновладцям пільги при отриманні надприбутків;
- жорсткому контролі суспільства з боку можновладців.
Ми писали про те, що, внаслідок такої системи, існує дисгармонійність у взаємодії її елементів, і така дисгармонійність обумовлена, у основному, функціонуванням першої підсистеми – підсистеми можновладців. Ми також висловили припущення, що до того часу, поки ресурси домінуючої коаліції перевищують ресурси інших елементів системи, і домінуюча коаліція не має бажання гармонізувати взаємодію своєї підсистеми з іншими елементами системи, дисгармонійність у відносинах всередині системи буде тривати.
Якщо простіше, до того часу, поки основні ресурси знаходяться в руках невеличкої купки людей, що мають своєю основною метою отримання надприбутків попри інші умови функціонування елементів системи «держава України», про гармонійний розвиток нашої держави говорити не доводиться. Насмілимося припустити, що гармонізація підсистем нашого суспільства призведе до впорядкування інших підсистем про які йшлося у статті «Аналіз системи».
Мети стратегії
Стратегія змін, що формується в українському суспільстві, має на меті, перш за все, гармонізувати взаємодію елементів, з яких складається суспільство і держава, створена цим суспільством.
Отже, питання перше – ХТО має виконати стратегію реалізації місії перетворень? Відповідь очевидна – українське суспільство (його істотна активна частина).
Друге питання – ЩО має бути результатом таких перетворень? Очевидно, антипод системи обмеженого доступу – система відкритого доступу.
Формування стратегії змін
Формування нашої стратегії розпочнемо, як годиться, з аналізу системи, яка існує. За класифікацією Дугласа Норта та його співавторів за деяким виключенням будемо вважати , що ми живемо у розвиненій системі обмеженого доступу. Наша держава дозволяє діяльність широкого спектра суб’єктів приватного права власності. Однак доступ-то все одно обмежений. Отже, для створення та функціонування суб’єктів приватного права існує система дозволів, без отримання яких такі суб’єкти діяти не можуть. Це надає можливість державі (читай ‒ можновладцям або домінуючій коаліції) обмежувати конкуренцію та створювати надприбутки для себе улюблених.
На практиці це означає, що у нашому суспільстві (державі) існує чітка основа публічного права. Українське публічне право існує за писаними та неписаними нормами, які регулюють взаємодію державних установ. Таке регулювання здійснюється під контролем різних груп можновладців і покликане, крім всього, запобігати виникненню можливих конфліктів між ними. Паритет між інтересами домінуючої коаліції та іншими групами можновладців, а також всередині домінуючої коаліції досягається шляхом розподілу сфер впливу над державними установами. Будь який вагомий «перекос» у такому розподілі тягне за собою непереборні конфлікти і може призвести до відвертого силового протистояння, у який втягуються окремі групи суспільства (активісти). Звідси бажання домінуючої коаліції встановити свій контроль над життєво важливими державними установами, такими як суд, правоохоронні органи та збройні сили.
Особливості української системи
Особливістю української системи обмеженого доступу є збереження окремих рис, характерних для її попередниці ‒ базової системи обмеженого доступу. Маємо на увазі злиття бізнесу та влади, злиття настільки тісне, що всі гравці в системі є одночасно і політиками, і бізнесменами. Відтак, державні інтереси у такому формуванні є, відповідно, настільки ж розмитими.
Бажання, за будь яких обставин, зберегти існуючу систему отримання надприбутків, змушує домінуючу коаліцію обмежувати розвиток відкритої конкуренції. Це стосується також вільних ринків: ринку праці, споживчого ринку, інформаційного ринку, ринку ресурсів тощо. Домінуюча коаліція прагне убезпечити себе від необхідності конкурувати із малим та середнім бізнесом, який, за визначенням є незалежним економічно і політично. Такі речі можливі лише за відсутності реального верховенства права та по-справжньому незалежних засобів масової інформації. Нема в Україні також соціально компетентного суспільства, здатного обирати соціально компетентну владу. Отже, неможливо контролювати діяльність всіх без виключення державних установ, включаючи суди і правоохоронні органи.
В подальшому ми спробуємо проілюструвати, як стратегія змін допомагає здійснити перехід від системи обмеженого доступу до системи відкритого доступу.
Далі буде.
