Місія:
Організація системи заходів що виховують соціальні компетентності громадян, утворення істотної кількості (не менш 60%) соціально компетентного населення. Задачами в межах місії є:
– усвідомлене прийняття людьми ролі громадянина на підставі знань основних громадянських прав та обов’язків;
– усвідомлення власної соціальної відповідальності;
– формування у людей навичок громадянської поведінки.
Соціальні компетентності: вихідні передумови
Слід розуміти, що формування соціально компетентної людини – процес тривалий і безперервний. Цю передумову можна проілюструвати малюнком 1.
Звідси випливають наступні передумови: на всіх етапах формування соціальної компетенції людини визначальним є роль родини; для забезпечення адекватного її впливу потрібно забезпечити відповідне виховання дорослих.
Далі зазначимо, що соціальна компетентність має вікові динаміку та специфіку. Тобто, кожна людина набуває, вдосконалює та поновлює ці знання й навички протягом всього життя, а також «передає» їх своїм дітям та певним групам впливу. При цьому професійна компетентність є складовою соціальної компетентності. Рівень розвитку соціальної компетентності визначає гармонійність самосвідомості, внутрішнього стану, між особистісної взаємодії успіхи або невдачі у будь якій сфері діяльності людини.
Саме за цим рівнем доросла людина відрізняється від дитини. Парадоксом нашої ситуації можна вважати, що рівень соціальної компетенції підлітків іноді є вищим ніж такий рівень у дорослих людей, незважаючи на істотну різницю у обсягах життєвого досвіду.
Вчителі та батьки з низьким рівнем соціальної компетентності, не маючи вміння ставити цілі та недостатньо гнучкі у своїх комунікаціях, нерідко отримують у своїх дітях та учнях посередніх працівників або соціально небезпечні елементи.
Істотна кілкість людей, що мають офіційний статус «дорослого», не знаючи принципів своєї внутрішньої природи, не вміючи ефективно комунікувати із власним внутрішнім світом, по суті ведуть себе, як «дорослі діти», створюючи болючі проблеми собі і суспільству.
Звідси випливає необхідність формування соціальної компетентності не тільки у дітей та молоді, а й у дорослих людей, причому цей процес має торкатися людей будь якого віку і соціального статусу. Система освіти дорослих має стати самостійною сферою життя суспільства, у якій акцент ставиться не на професійну перепідготовку кадрів, а на розвиток життєвих, творчих і комунікативних компетенцій дорослих людей.
Аналіз існуючого стану речей
Компетентності людини можна умовно поділити на 3 групи: громадянські, професійні та елітарні. Для розробки нашої стратегії нас будуть цікавити громадянські та елітарні.
Громадянська компетентність має виховуватися у школі. Там людина має отримати знання і перший досвід демократії, які в подальшому підвищуються у ВУЗі.
На жаль, українська школа дуже далека від моделі громадянського суспільства (хоча віддзеркалення певних негативних рис нашого суспільства, на жаль, має місце). Не можна вважати, що випускники наших шкіл у достатньому обсязі володіють знаннями та навичками із спеціальних та гуманітарних дисциплін. Щоденне шкільне життя має мало спільного із врахуванням прав дітей та реалізації принципів верховенства права. Про функціонування органів шкільного самоуправління годі й казати.
Звідти ВУЗ повинен не підвищувати рівень випускників шкіл, а здійснювати навчання «з нуля» або навіть перенавчання. Але в українських «вишах» гуманітарна складова поступово просто знищується. В освітніх програмах відсутні соціальні, громадянські та політичні елементи. За таких умов соціальні компетентності випускника вишу залишаються на тому ж рівні, з якими він прийшов до ВУЗу із школи.
Ще одна сторона проблеми – закритість учбових закладів для інститутів громадянського суспільства; вони відкриті тільки для органів влади. Школи традиційно вбудовані у вертикаль адміністративного ресурсу. Директора стають членами, здебільшого, партії влади. На час виборів у школах працюють виборчі дільниці, а вчителі стають членами виборчих комісій від тієї ж партії влади. Тільки для громадських об’єднань, створених на замовлення органів влади, двері навчальних закладів широко відкриті.
Можна впевнено констатувати, що в Україні відсутня справжня еліта, як соціальний прошарок. Наша система освіти не зорієнтована на реалізацію місії з виховання еліти. Функція виховання національної еліти в українських підручниках навіть не згадується. Зате простежується функція нагляду за «дорослими дітьми». Як результат ми маємо більше 80% молоді з дипломами про вищу освіту і відсутність еліти.
Отже, необхідно законодавчо закріпити засади безперервної освіти. Треба створити умови та передумови для того, щоб безперервна освіта стала фактором максимального і ефективного використання людського досвіду протягом всього життя людини.
Стратегію реалізації місії виховання соціальної компетенції ми розглянемо у другій частині цієї статті.
