Продовжуємо цикл матеріалів стосовно влади. У даній статті ми спробуємо визначити бажані зміни у владній системі України. Як завжди, ми нагадуємо: все, про що ми будемо писати, є нашою особистою думкою (за виключанням сторонніх аналітичних і статистичних матеріалів), підлягає обговоренню та критиці, за результатами яких може бути змінене.
Нагадаємо ті умовності, які ми зазначили у попередньому матеріалі.
По-перше, влада для наших цілей – це здатність впливати на події і явища в Україні, а також на людей та їхні спільноти. Суб’єкти владних повноважень, до яких відносяться й органи влади, ми розглядаємо, як інструменти реалізації згаданої вище здатності впливати.
По-друге, ми поділяємо думку американського мислителя Ральфа Уолдо Емерсона: “Інституція – це подовжена тінь людини”. Другим інструментом влади є інституції – набір правил і норм, про які домовилися люди. Яка домовленість, – такі й інституції.
Згадаємо структуру, яку ми наводили у попередній статті і зазначимо своє бачення її.
Суб’єкти влади. Наша ієрархія суб’єктів виглядає наступним чином:
Народ створює певні інституції (правила і норми), з урахуванням і на базі яких утворюються владні структури та органи (суб’єкти владних повноважень (СВП)) та спільноти людей (неурядові організації НУО)). Між СВП і НУО існує інституціональна взаємодія, в рамках якої обертається публічна інформація, здійснюється громадський контроль тощо. Свої функції впливу народ покладає на СВП, а у якості чинника стримувань та переваг виступають НУО та інші спільноти людей.
Об’єктами української влади є громадяни, соціальні групи і класи. Суб’єкти влади виконують по відношенню до об’єктів певні функції. Взаємодія суб’єктів і об’єктів владних структур відбувається на засадах громадської участі, підконтрольності та систематичної звітності суб’єктів влади перед об’єктами влади. Джерела влади розташовані на умовній піраміді (малюнок 2)
Мал.2.
Піраміда джерел
За нашим глибоким переконанням фундаментальним джерелом влади є авторитет. Авторитет, який базується на довірі. Тільки ті суб’єкти владних повноважень, які мають беззаперечну довіру народу, можуть вважатися фактично легітимними. І якщо сьогодні за результатами соцопитувань більше половини українців ще не визначилися із своїми уподобаннями стосовно майбутніх керманичів, – це красномовно свідчить про нелегітимність «героїв наших днів».
На другій щаблі піраміди – закон. Той самий, який «один для всіх» та «суворий але справедливий». Саме прихильність до верховенства права для всіх у поєднанні з авторитетом, є ґрунтовними підвалинами довіри та велетенським кроком до перетворення населення у народ.
Далі за нашою класифікацією йдуть знання. З цим джерелом влади ми ототожнюємо перш за все, всебічну інформованість, з якої випливають професійність, вміння та ефективність – властивості сильної влади.
І недарма на наступній щаблі у нас розташована сила. Сила, яка спираючись на авторитет, закон і знання характеризує могутність країни та її народу.
Ну, а далі йдуть похідні:
багатство, яке ми розуміємо як достаток громадян і країни;
престиж, у якому ми вбачаємо значущість суб’єктів владних повноважень в українському суспільстві та, зрештою, значущість нації і країни на світовому рівні;
статус – як певне позиціонування суб’єктів владних повноважень та їхніх представників у суспільстві, і, відповідно, України – у світі.
Окремо стоїть харизма, під якою ми розуміємо здатність суб’єктів владних повноважень та окремих політиків виглядати привабливими в очах істотної кількості громадян.
З огляду на викладене вище, ми спробували викласти перелік джерел влади графічно на малюнку 3.
Мал.3. Джерела
4 загальних функції
Ми виділяємо 4 загальних функції влади (малюнок 4), як здатності впливати на явища та події:
управлінську;
координаційну
комунікативну;
контрольну.
Управлінська функція полягає у формування певної стратегії розвитку країни та суспільства і побудові відповідних інституцій і системи суб’єктів владних повноважень. Звичайно, цю функцію здійснює народ. Народ здійснює управлінську функцію владних структур через створені ним інституції і суб’єкти владних повноважень. Дуже важливо, щоб після створення відповідних інструментів влади, суб’єкти владних повноважень не відсторонили народ від управління і не перебрали на себе все, що стосується реалізації управлінської функції.
Координаційна функція покликана забезпечити координацію дій з реалізації розвитку країни та суспільства. Цю функцію виконують суб’єкти владних повноважень у межах, делегованих народом. З цією метою і укладається суспільний договір, що мусить чітко встановлювати, які дії можуть вживати органи влади без всенародного схвалення, а для яких потрібний референдум чи інші форми прямого народовладдя. В мініатюрі ця модель має застосовуватися й у територіальних громадах.
Комунікативна функція забезпечує ефективний діалог у системі «суб’єкти -об’єкти влади» на всіх рівнях державного устрою. Для того, щоб такий діалог був по-справжньому результативним, потрібна достовірна публічна інформація, яка дозволить робити певні аналітичні висновки. Своєчасний і повний обіг такої інформації дозволить зробити управлінські і координаційні рішення максимально зрозумілими, адекватними і виконуваними.
Контрольна функція полягає у забезпечення функціонування справедливої судової системи, а також у результативні діяльності органів правопорядку. Основа мета цієї функції – своєчасна і достовірна оцінка динаміки визначених параметрів розвитку країни і суспільства. Дуже важливим є те, щоб при здійсненні контрольної функції влади існувала розгалужена система громадського контролю, наділена відповідним статусом
Мал.4.Функції.
Про підвалини та ресурси влади ми поговоримо у третій частині цієї статті
