Влада та контроль. Те, що хочемо мати. Закінчення.

Контроль

Продовжуємо цикл матеріалів  під умовною назвою «Влада». У даній статті ми завершуємо перелік бажаних характеристик влади: підвалини, ресурси та контроль. Як завжди, ми нагадуємо: все, про що ми  будемо писати, є нашою особистою думкою (за виключанням сторонніх аналітичних і статистичних матеріалів), підлягає обговоренню та критиці, за результатами яких може бути змінене.

Підвалини влади та способи їх реалізації

Подивіться на малюнок нижче.  Думаємо, що особливих коментарів ця схема не потребує.

Підвалини влади

Дійсно, здатність впливати на події та явища повинна проявлятися у певних способах такого впливу. На наш погляд, такими способами здебільшого є регулювання, контроль та примус. Для збалансування впливу та реакції на нього населення застосовується формування певної суспільної свідомості.

Розглянемо коротко кожний з цих способів

Регулювання ми поділяємо на економічне, правове та соціальне. Звісно, можуть існувати й інші види регулювання, але ми зосередимося на цих трьох.

Економічне регулювання

– це процеси управління рішеннями суб’єктів господарської діяльності (СГД). Зазвичай об’єктами такого регулювання є ціноутворення,  обсяги виробництва, в тому числі обмеження цих обсягів,   якість товарів та послуг, кількість СГД. У цій сфері хотілося б бачити максимальне застосування принципів державної регуляторної політики. Цим  принципами є доцільність –  регулювання господарських відносин виключно за наявності обґрунтованої необхідності у такому регулюванні; адекватність – способи та рівень регулювання господарських відносин повинні чітко корелюватися з  вирішенням конкретної проблеми.

Уведення регулювання повинно враховувати  ринкові вимоги та усі  прийнятні альтернативи;ефективність – має бути досягнутий вимірюваний позитивний результат регулювання з урахуванням принципу збалансованості; збалансованість – досягнення внаслідок регулювання балансу інтересів суб’єктів господарювання, громадян та держави;передбачуваність –  можливість для суб’єктів господарювання планувати свою діяльність  із заздалегідь відомими регуляторними діями;прозорість та  врахування громадської думки – транспарентність процедур регулювання на всіх його етапах, можливість для фізичних та юридичних осіб впливати на рішення щодо уведення певного регулювання та контролювати їхню ефективність.

До  речі,  нам  видається  доцільним  застосування  цих  принципів  на  будь  яку  діяльність органів влади, а не тільки на сферу господарських відносин.

Правове регулювання

– це упорядкування суспільних відносин, здійснюване за допомогою права і сукупності правових засобів, їх юридичне закріплення, охорона і розвиток. К цій сфері нам хотілося б бачити верховенство права, у тому числі, для еліт. Це означає справедливий суд, ефективну правоохоронну систему, правову обізнаність громадян, громадський контроль над діяльністю силових відомств.

Соціальне регулювання (у нашому розумінні)

– це система засобів, спрямованих на встановлення і дотримання певних соціальних стандартів. Фактичний рівень соціальних стандартів багато в чому  впорядковує поведінку людей, соціальних спільнот, і, зрештою,  узгодження і стабільність відносин у суспільстві.

Тут наші «хотєлки» прості: запровадити систему європейські соціальні стандарти та їх подальший розвиток.

Під контролем для наших цілей ми розуміємо систему нагляду за станом наявних ресурсів,  обліку їхнього надходження та витрачання.  Взагалі-то, слово «ресурси» можна замінити терміном «будь який об’єкт».

Про гормадський контроль

Нам хотілося б запровадити принцип повсюдного громадського нагляду (контролю). Громадський контроль (за нашим баченням)

– це організаційно і нормативно оформлена діяльність громадян України та їх громадських об’єднань з контролю за відповідністю діяльності об’єктів громадського контролю нормам Конституції України, законів України, інших актів законодавства та за дотриманням ними державної дисципліни. Об’єктами громадського контролю є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм та афілійовані до них підприємства, установи, організації, їх посадові особи, суб’єкти господарювання.

Примус – сукупність заходів психічного, фізичного, матеріального чи організаційного порядку, що застосовуються незалежно від волі, а іноді і всупереч волі людей або їхніх спільнот. Тут хотілося б єдиного – забезпечення примусу виключно у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Формування свідомості – формування здатності людини пізнавати навколишній світ та саму себе за допомогою мислення та розуму, в результаті чого формується інтелект особистості. Суспільна свідомість представляє собою колективний інтелект і залежить від інформації, що її отримують люди та і суспільство та здатності людей правильно оцінювати отриману інформацію. У інтересах влади є формування придатної для цієї влади суспільної свідомості, для чого застосовуються методи маніпулювання свідомістю. 

Ресурси влади

Це перш за все сукупність засобів впливу суб’єктів влади на її об’єкти. Відомий середньовічний політолог Н. Макіавеллі в своїх роботах визначив:

“Мотиви людської поведінки, головними з яких виявив страх і любов. Той, кого бояться, здатний керувати так само легко, як і той, кого люблять. За Макіавеллі страх є міцним і твердим ресурсом впливу, а любов тримається на вкрай хиткій основі – людській вдячності. На його думку, людина може змиритися з втратою влади або честі, втратою свободи, але вона ніколи не змириться з втратою майна. До ресурсів влади Н. Макіавеллі відніс також деякі людські пристрасті і пороки (брехливість, боязкість, жадібність). Згодом до страху додалися переконання (особливо в період розвитку засобів масової інформації) та інтерес.”

Страх може випливати із загрози насильства, побоювання втратити майно, певні можливості, репутацію, соціальний статус тощо.  Відтак, завданням громадського суспільства є подолання можливості застосування несанкціонованого насильства.

Авторитет

найбільш цінний з нашої точки зору ресурс, який на жаль, не проглядається у сучасній українській політиці. Авторитет ґрунтується на довірі та моці, здатної цю довіру підтримувати. Зосередитися на пошуку і флотуванні потужних політичних сил, здатних викликати довіру до себе у істотної частини суспільства є чи не найпершим завданням громадськості.

Переконання

використовується як ресурс влади у будь яких суспільствах. Різниця лише у способах переконання (в основі – вільний вибір або ідеологічна обробка населення і контроль за інформацією). 

Ресурси влади

Інтерес

є певною основою взаємовідносин суб’єктів і об’єктів. Політика перетворюється у формування відносин купівлі-продажу. Політики продають обіцянки задовольнити інтереси виборців. Платою виступають голоси виборців. Відбувається обмін ресурсами.

Природно, ми назвали далеко не всі ресурси, а лише такі, які має сформувати суспільство для здійснення своєї влади.  Вони розрізняються своєю ефективністю, циклом дії. І, звісно, зв’язки, показані на малюнку, не є чимось усталеним. Скажімо, примус може будуватися на застосуванні фізичної сили, а може – на обмеженні можливостей для людини чи членів її родини. Страх може виникати внаслідок певної інформаційної атаки, яка походить від чисто психологічних факторів і не має під собою жодного матеріального підґрунтя.

Віра може бути результатом релігійних поглядів, а може виникати із особистості, наприклад, лідерів громадської думки чи моральних авторитетів. Тобто, насправді об’єкт такої віри може нічого собою не уявляти, але люди йому вірять тому, що він є вдалим маніпулятором. Переконання можуть виникати не тільки завдяки ідеології чи віри, а й, наприклад, внаслідок цілеспрямованої інформаційної атаки, обмеженого доступу тощо

Інтерес може ґрунтуватися на обіцянках змінити на краще умови існування людини (пенсії та інші соціальні виплати, поліпшення умов охорони здоров’я, праці тощо).

Ми повинні зазначити, що вибір ресурсів, які використовуються суб’єктами влади, залежить від ряду обставин: економічного стану країни та громадян, соціальної компетентності громадянського суспільства, політичної культури еліт і населення, панівного ідеологічного, культурного та релігійного середовища. Відтак, трансформація громадянського суспільства з об’єкту у суб’єкт влади вимагає врахування зазначених вище обставин.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *